ПОДИХ, ДУХ, ЗВЕСТИ ДУХ, ЗАТАМУВАТИ ДУХ, ДИХАННЯ

подих – дух – дихання “Вершник перевів подих, кинув оком на юрбу”; “Йому навіть подих перехопило. Скільки тут хліба!” Навівши ці фрази, взяті з творів сучасних українських письменників, тонкий знавець нашої мови Борис Антоненко-Давидович звернув увагу на недоречність у них слова подих. Адже воно означає не “дихання”, а “подув”: “Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця” (Олесь Донченко), або вказує на нові впливи: “Подих нової епохи дійшов і до цього маленького міста” (з журналу). Російські відповідники – дуновение, веяние. Навпаки, там, де йдеться про дихання, українська класика вдавалася до слів дух (“Вона аж зблідла, дух забивсь” – Іван Нечуй-Левицький; “Молодиця не переведе духу, верещить” – Марко Вовчок), віддих (“Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя” – Михайло Коцюбинський), дихання (“Інші квіти в диханні весни розцвітуть” – Володимир Сосюра). Російському вислову задержать дыхание відповідають затамувати (зупинити, затримати) дух (“Вони проминули ще десяток склепів, затамувавши дух” – Юрій Смолич), затамувати віддих (“Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря” – Олесь Донченко). А зворот перевести дыхание перекладається українською звести дух, перевести (відвести) дух, відсапнути (“Лаговський важко одсапнув з того прудкого ходіння” – Агатангел Кримський), відітхнути (“Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відітхнув” – Іван Франко). У російського нельзя дух перевести – українські відповідники не можна дух відвести, не здихнутися.